Серед основних стратегій збагачення змісту роботи з учнями на уроках мови найбільш ефективними для прояву пізнавальної активності молодших школярів, розвитку їх креативних якостей (самостійність, гнучкість, оригінальність мислення, творче розв’язування різноманітних завдань) є стратегії „проблемності, індивідуалізації і дослідницького навчання”. Саме перший учитель здатний бути „повноцінно функціонуючим” організатором, створювачем розвивального середовища для відкриття унікального «Я» кожної дитини. Взаємодія педагога з учнями повинна носити суб`єкт-суб`єктний характер, при якому творча, продуктивна діяльність вчителя спрямовується на проектування і створення творчо-розвивального середовища. У період трансформаційних змін в освіті та суспільстві необхідно ініціювати  залучення дітей до нових видів діяльності, поглибити та збагатити уявлення  школярів про можливості самореалізації у творчій праці.

 Відтак, до основних функцій діяльності вчителя початкових класів слід віднести: освітньо-світоглядну (розширення знань), виховно-мобілізуючу (гуманізація суб`єктів освітнього процесу); життєво-практичну (формування установки на використання рекомендацій дорослих у житті) та розвиваючу (цілеспрямований загальний розвиток). Необхідними умовами ефективної роботи вчителя з даної проблеми є залучення учнів до самостійного збирання й дослідження інформації, формування на цій основі знань, умінь і навичок пізнавальної і творчої діяльності, співробітництва та співтворчості педагога й вихованців, що будується на повазі  та визнанні особистості дитини, значущості її пізнавально-творчої, пошуково-дослідницької діяльності, зацікавленості у спільному успіху та досягненнях школярів, доброзичливої атмосфери для  усвідомлення національної ідентичності зростаючої лінгвокреативної особистості.

Істотну роль у процесі навчання рідної мови відіграє також емоційна настроєність школярів, оскільки успішна мовленнєва діяльність неможлива без відповідних емоцій. Психологічний зміст цього явища розкрито відомим психологом С. Рубінштейном, який зазначав, що свідомість людини охоплює не  тільки знання, а й переживання того, що в світі є значущим для неї з огляду на відповідні потреби, інтереси тощо [1, c. 147]. Створення відповідної емоційної атмосфери у процесі навчання рідної мови має бути спрямоване на те, щоб формувати у молодших школярів позитивне особистісне ставлення як до виучуваного предмета в цілому, так і до конкретного мовного чи мовленнєвого матеріалу на кожному уроці.

Для встановлення сприятливого мікроклімату в експериментальних класах ми застосовували комплекс прийомів, розроб­лений на основі праць відомих науковців І. Беха, В. Кан-Калика, О. Савченко, Н. Щуркової [7]:

1. Встановлення доброзичливих стосунків між уч­нем і педагогом, а також учнів між собою. Для досяг­нення цієї мети застосовувались такі прийоми:

а)  зняття в дитини страху невдачі (шляхом вико­ристання підбадьорювальних фраз: "Це неважко...", "Якщо не вдасться, не хвилюйся – шукатимемо інший спосіб..." тощо);

б)  використання прихованих інструкцій, що міс­тять завуальовану допомогу: "Спробуймо подумати разом...", "Ти пам'ятаєш, звичайно, що краще почати з ...", "Напевно, головне тут ...";

в)  авансування (називання переваг, які учень ще не встиг виявити), наприклад: «Ти — талановитий (творчий, розумний, сміливий), ти зможеш...»;

г)  створення ситуацій вибору: "Подумай, як тобі буде зручніше відповідати...", "Виконай зручним спо­собом...", "Виконай ті завдання, що здаються тобі найцікавішими";

ґ) створення ситуацій успіху: "У тебе все правильно, продовжуй", "Ти виконав роботу краще, ніж минулого разу, так тримати!";

д) висока оцінка '''продукту" діяльності дитини, що сприяє створенню ситуацій успіху: "Найбільше мені подобається, як ти...", "Особливо вдалося тобі...".

2. Висування педагогічних вимог, спрямованих на розвиток творчої особистості та розкриття індивідуальності, а саме:

а)  прохання (вироблене за допомогою викорис­тання слів "будь ласка", "чи не міг би ти" тощо);

б) запрошення до дії ("Спробуймо ...", "Чи не зро­бити нам ...");

в)  ділове розпорядження (та ж форма прохання, але в контексті предметної діяльності, що має більш тверду інтонацію);

г)  порада  (вказівка можливого варіанта діяльності: «Я думаю, що краще ...", "У таких випадках звичайно …");

ґ)  рекомендація (та ж порада, але без суб'єктив­ності, що дається з позицій існуючих норм);

д)  побажання (найчастіше звучить так: "Мені б хотілося ...", "Я був би задоволений ...").

3. Застосування різноманітних форм оцінювального впливу, який є одним із структурних компонентів педагогічної діяльності. Оцінка може бути відкрита (схвалення, похвала, матеріальне заохочення, заува­ження тощо) і прихована. Крім відкритої, нами використовувались наступні форми прихованої оцінки:

а)  Я-повідомлення.   Вчитель   говорить   про   свої   почуття, використовуючи займенники "я", "мені", "мене" («Я це схвалюю», "Мені важко говорити, коли мене не слухають",  "Мене дивує таке ставлення до справи");

б)  Ти-повідомлення. Педагог оголошує передба­чуваний стан дитини під час здійснення нею якоїсь дії. Не містить обвинувачень, а звертає увагу учня на себе, навчає регулювати свою поведінку ("У тебе неприємності, бо сьогодні не працюєш на уроці?");

в) природні наслідки — логічне розгортання зміс­ту вчиненого (зламав — спробуй полагодити, не встиг виконати уроки – доведеться зробити це за рахунок перегляду телепередач). Дитина звикає до думки, що вона – творець свого життя, саме від її дій і вчин­ків залежить те, яким вона його зробить;

г)  позитивне інструментування негативної пове­дінки. Забезпечує позитивне підкріплення, охороня­ючи від негативного ставлення з боку навколишніх і низької самооцінки (наприклад, застосовується до дитини, що повільно працює на уроці: «Ти можеш це зробити краще», "Я знаю, що ти це виконаєш");

ґ) стимулювання самооцінки учнів ("Що ти сам думаєш про виконане завдання?", «Чи сподобалась тобі твоя творча робота?»).

Проводячи роботу над створенням сприятливої со­ціально- психологічної атмосфери в класі, застосовуючи корекційні, орієнтовані на учня, педаго­гічні вимоги й оцінні впливи, у нашій експериментальній методиці ми завжди враховували основ­ну вимогу особистісно зорієнтованого підходу: порівню­вали розвиток кожного школяра не з успіхами інших дітей, а з його власними попередніми досягненнями.

Емоційний комфорт на уроці забезпечувався організацією особистісно орієнтованого спілкування з учителем, доступні для кожного вчителя прийоми якого помітив Ш. Амонашвілі (відповідь на вушко, запитання і ситуації, що дають змогу дитині висловитися негайно, обговорити те, що її схвилювало) [2; 3; 4; 5].

Ми намагалися створити атмосферу доброзичливості, довіри, співпереживання та поваги. Саме тоді дитина прагне найповніше розкрити свої можливості. Розуміючи, як цінується її творчий пошук, самостійна думка, гідність, вона починає прагнути до вирішення більш складних завдань. У експериментальних класах вчителі працювали над створенням такого особистісно орієнтованого навчального середовища, над забезпеченням таких умов, за яких діти мали б можливість вільно висловлювати власні думки, робити припущення, здійснювати свій вибір. Відсоток самостійно виконуваних учнями творчих вправ помітно зростав, а допомога учителя зменшувалася.

Покликаючись на дослідження О. Савченко, в систему дидактичних вправ ми включили ігри: 1) на формування розумових операцій (аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення); 2) на відновлення, доповнення цілого; 3) виключення «зайвого»; 4) ігри-інсценізації; 5) ігри-конструювання, рольові ігри з елементами сюжету [6, c. 48]. Ми дотримувалися таких головних умов ефективності їх застосування: органічне включення у навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; емоційне ставлення вчителя до ігрових дій [7, c. 50].

Наприклад, учням пропонувалися такі дидактичні ігри:

"Упізнай". Потрібно за поданим усним описом сказати, про який предмет йдеться. Спочатку учні відшукують на сторінці книжки потрібну річ за описом вчителя. Згодом гру можна проводити у формі змагання між командами, під час якого одна команда описує предмет, а інша повинна його відгадати. Потім команди міняються ролями. Вчитель стежить за тим, щоб учні правильно описували предмети, а виділені ознаки були суттєвими.

"Утвори компанію". Суть гри полягає в тому, щоб знайти предмети, які об'єднуються однією загальною назвою. Гра проводиться з кількома групами дітей. Перемагає команда, яка «утворить компанію», що включатиме найбільше предметів.

Для розвитку творчих здібностей учнів зручними і корисними в роботі є малі жанрові форми. Робота з фразеологічними зворотами, прислів’ями та приказками, з одного боку, поглиблює сприймання образного змісту, художньої форми літературного твору, з другого – реалізує можливості збагачення образного мовлення молодших школярів. У ході експерименту ми намагалися навчити учнів чути не тільки те, про що розповідають або читають, а й те, як і якими мовними засобами цей зміст передається, а також навчити помічати й відтворювати засоби художньої виразності. У процесі лексичної роботи використовували тематичний принцип добору фразеологізмів, прислів’їв і приказок, що дає можливість зробити образні висловлювання більш наочними для дітей, усвідомити їх значення завдяки доречному використанню в тексті. Учні пригадують історії, що трапилися з ними і які відповідали б змісту фразеологізму, прислів’я  чи приказки. Наприклад:

• Складіть невеличку казку,  у якій можна було б сказати „ловити ґав”, „спіймати облизня”.
• Пригадайте випадок, до якого підійшли б прислів’я: „Не кажи гоп, поки не перескочиш”, „Як гукнеш, так і одгукнеться”, „Згода будує, а незгода руйнує”, „Вік живи – вік учись”.

Коли мовний досвід учнів збагатиться, розшириться запас образних висловлювань, фразеологізмів, прислів’їв, коли у молодших школярів сформується потреба у наданні своїм висловлюванням  яскравості, точності, виразності, використовуємо наступні вправи: „Я почну, а ви продовжіть”, „Хто скаже інакше?”, „Хто знає більше прислів’їв?”.

Творчий пошук супроводжує учнів, коли вони, прочитавши приказку чи фразеологізм, відгадують, про кого із казкових героїв йдеться: „Робота у руках горить” – Попелюшка, „Байдики бити” – бабина дочка із „Дванадцяти місяців” та ін.

Поступово підводячи школярів до усвідомлення узагальнювального значення прислів’їв та приказок, демонструємо прислів’я навчального характеру, які буквально передають значення: „Без діла слабшає сила; хто дбає, той і має; сьогоднішньої роботи на завтра не відкладай; вчитися ніколи не пізно; тільки той не помиляється, хто ні до чого не торкається; дружба та братство дорожче багатства; всюди добре, а вдома найліпше; що посієш, те й пожнеш; поспішити – людей насмішити; хочеш їсти калачі – не сиди на печі; мудрим ніхто не вродився, а навчився”.

Щоб навчити учнів адекватно використовувати фразеологізми й приказки, допомагаємо їм  осмислити цілісність фразеологічного виразу, його неподільність та узагальнювальне значення, не тільки пояснюємо дітям значення виразів, а й з’ясовуємо їх походження. Наприклад, вираз не все коту масниця означає, що не завжди так буває. А говорять так ось чому: наприкінці зими є свято – масляний тиждень, упродовж якого їдять багато смачної їжі: млинці, масло, сир, сметану. Після цього починається Великий піст. Тому й кажуть: „Не все коту масниця”.

Значення фразеологічних виразів яскраво виявляється у віршах:

Наказала мені мама:

- Тримай язик за зубами...

Але ж всі те добре знають:

В мене зубки випадають.

То хіба ж я можу, мамо,

Тримати язик за зубами?! 

(З журналу)

Щоб активізувати творчий пошук вихованців, учням пропонуємо продовжити відомі чи скласти власні прислів’я, приказки.

Вправа 1. Прочитайте прислів’я і приказки, поясніть їх значення. Складіть свою приказку про гостей у домі. (3 клас).

Веселий гість— дому радість.

Будьте, як удома, а поводьтесь, як у гостях.

Любиш у гостях бувати, люби гостей приймати.

Коли надувся, як сич, то гостей не клич.

Вправа 2. Запишіть з пам’яті 2 прислів’я, які вам сподобалися. Поясніть, у якій формі вживаються у них дієслова. Чому? (3 клас).

Щоб довго жити, треба працю любити.

На чужу роботу дивитися — ситому не бути.

Тяжко заробити, але легко згубити.

Життя прожити — не поле перейти.

Коли почав орати, то в сопілочку кинь грати.

У криницю воду лити — тільки людей смішити.

Вправа 3. Продовжіть   і   запишіть   прислів’я. До якої казки можна дібрати прислів’я «Хочеш їсти калачі – не сиди на печі»? (3 клас).

Де господар добре робить, ...     соловейка співати.

Хто рано підводиться, ...           кричить, як ґава.

Хочеш їсти калачі — ...               там і поле буйно родить.

Нарядилась, як пава, а ...            за тим і діло водиться.

Не вчи орла літати, а ...             не сиди на печі

.Учні четвертих класів використовують прислів’я і приказки у своїх розповідях і міркуваннях. Цікавими і змістовними вдалися творчі роботи, заголовками яких були прислів’я: „Рідний край – земний рай”, „Праця людину годує, а лінь марнує”, „Маленька праця краща за велике безділля”, „Пташка красна своїм пір’ям, а людина – знанням”, „Книжка вчить, як на світі жить”, „І сила перед розумом никне”, „Доброму скрізь добре”, „У здоровому тілі – здоровий дух”, „Хліб – усьому голова”, „Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько”, „На сонці тепло, а біля матері добре”.

Вправа. Прочитайте вірш. Використайте його для написання тексту-міркування «Дерево міцне корінням, а людина родом і народом». (4 клас).

Родина, рід: які слова святі,

Вони потрібні кожному в житті,

Бо всі ми з вами ніжні гілочки

На дереві, що вже стоїть віки.

Це дерево — наш славний родовід,

Це — батько, мати, прадід твій і дід.

Кількість і якість засвоєних дитиною образних висловів зумовлюється доречністю їх вживання. Для повторення і систематизації вивчених зразків малих жанрових форм ми рекомендували учням записувати їх у книжечки.

Вправа 1.  Запишіть   загадку,  відгадайте  її.  Чим  цікава  ця  загадка? Придумайте подібну. (3 клас).

Сіяли, вибирали, топили, сушили, колотили, рвали, крутили, чесали, ткали, на стіл клали.

Вправа 2. Самостійно знайдіть і запишіть прислів’я та загадки, які дружать з числівниками. У вільну хвилину спробуйте оформити власну книжечку-малютку, в яку будуть вписані знайдені вами прислів’я, загадки, лічилки. Придумайте лічилку і запишіть її. (4 клас).

Використана література

1. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. – СПб.: Питер, 2000. – 720 с.
2. Амонашвили Ш. А. Здравствуйте, дети! / Ш. А. Амонашвили. – М.: Просвещение, 1983. – 208 c.
3. Амонашвили Ш. А. Психологические основы педагогики сотрудничества: книга для учителя / Ш. А. Амонашвили. – К.: Освита, 1991. – 111 с.
4. Амонашвили Ш. А. Спешите, дети, будем учиться летать / Ш. А. Амонашвили. – Артёмовск, 2005. – 48 с.
5. Амонашвили Ш. А. Улыбка моя, где ты? / Ш. А. Амонашвили. – Артёмовск, 2005. – 48 с.
6. Синиця   І.  О.   Психологія  усного  мовлення  учнів  4-8  класів  (монолог)  / І. О. Синиця. – К.: Рад. шк., 1974. – 205 с.
7. Савченко  О. Я.  Сучасний  урок  у  початкових  класах: посіб. для вчителя / О. Я. Савченко. – [2-ге вид., допов.]. – К.: Магістр, 1997. – 256 с.